Воскресенье, 22.10.2017, 10:18
Приветствую Вас Гость | Регистрация | Вход

.

Block title

Поиск






Главная » 2015 » Октябрь » 5 » За покликом серця
За покликом серця
08:22

     Жовтогаряча гілка клена тихенько стукається у вікно, ніби викликає поглянути як стало хороше у парку: всі доріжки всипані різнобарвним листям, на клумбах поломеніють айстри, а небо таке блакитне й прозоре, наче там уже не повітря, а тече глибока ріка з кришталево-холодною водою… Так починається жовтень. Найкращий місяць осені. Можливо, ця пора комусь і не до вподоби. Та для мене, особливо початок місяця, має не аби яку чарівність. Адже в цей час ми за традицією відзначаємо День учителя. Чомусь у ці дні хочеться пригадати всіх Вчителів, з якими мене доля зводила на життєвому шляху. Саме так – Вчителів з великої літери. Бо кожен з них хоч трохи, але змінював мене, мій світогляд, мій характер. Спочатку це була моя бабуся, вчителька від Бога, яка викладала у сільській школі і російську, й українську мови. Свої перші враження від школи я отримали саме на її уроках, бо не ходила у садочок, а сиділа на останній парті у її класі і разом з усіма засвоювала правила правопису та знайомилась з творами видатних письменників та поетів. Саме тоді я зрозуміла. що бути Вчителем – це не просто пояснювати учням особливості застосування частки «не» з різними частинами мови. Це значно більше. Це вміння подарувати дитині віру у свої здібності, навіть якщо вони об’єктивно дуже скромні. Це талант знайти для кожного учня своє слово, яке надихне його і допоможе зрозуміти, що ж таке важливе хотів сказати Лєв Толстой у своєму довжелезному романі «Война і мір». 
     Друге моє сильне враження від зустрічі з Вчителем – перша вчителька Клавдія Михайлівна. Добрішої і щирішої людини я не зустрічала. Вона не просто вчила нас писати рівненькі палички у зошитах у косу лінію, не тільки навчала складати 2 і 2. Вона дарувала нам по-справжньому материнську любов і турботу. Кожного ранку, у будь-яку погоду, вона зустрічала нас на порозі школи і завжди з привітною і ласкавою посмішкою. Її натомлені руки були такі ж м’які й теплі, як мамині. Вона так само легко торкалась ними лоба, коли перевіряла чи бува хтось з учнів не захворів. 
     Я можу перелічувати всіх вчителів та педагогів, які викладали у мене і в школі, і в профтехучилищі, і в педагогічному інституті. Кожен з них залишив свій слід у моїй пам’яті, і в моєму житті. Та впевнена, що кожному з нас є кого пригадати теплими словами. Бо всі ми багаті на такі зустрічі. Кожному з нас поталанило по-своєму на дивовижні миті спілкування з справжніми Вчителями. А інакше ми б не обрали своєю долею професію вчителя. 
     Бо лише так, підхопивши естафету, ми можемо віддячити нашим вчителям за їх безсонні ночі над перевіркою наших зошитів з купами помилок, за їх нерви, яки ми регулярно їм псували, зриваючи уроки. Це тепер ми дорослі і поважні люди і добре розуміємо важливість і самого процесу навчання, і отриманих знань. А коли ти школяр, то у тебе у голові, серці і душі буйно віє вітер свободи і немає тобі діла ні до яких біномів Ньютона та решти інтегралів. 
Хочеться низько вклонитись усім педагогам, які віддають своїм учням час, душу, життя… Вклонитись і попросити пробачення, що так мало і рідко кажемо щирі слова вдячності за їх нелегку працю. 
     Дорогі нашу вчителі, редакція газети «Джерела» щиро вітає вас з професійним святом, бажає вам наснаги, творчих злетів, вдячних учнів та довгих щасливих років життя. 
     Нехай ваші учні приносять вам тільки радість гарно вивченими домашніми завданнями, перемогами на олімпіадах та конкурсах, спокійною поведінкою на уроках… А головне – нехай ваші учні завжди беруть з вас приклад. Це потрібно всім нам.

Лариса Виселко

Просмотров: 219 | Добавил: dger | Рейтинг: 0.0/0